Переїхала зі своєї квартирки назад до батьків, а відчуття, що я вернулась додому, нема. Навпаки - так ніби я в гостях. За ті півроку, що я жила окремо, простір, який колись був моїм, окупували фотоапарати і сумки моєї сестри. Мені виділили поличку в шафі для одягу (куди я ледве його впхала), а решта моїх речей поки-що розташувались на підлозі і на вже ітак занятих іншими речами книжкових поличках. І головне - я не маю ні найменшого уявлення, куди ж їх все-таки можна розпихати так, щоб вони нікому не заважали. Хоча, здається, така дрібниця як речі, які нема куди дівати, нікому, крім мене, тут не заважають. Це якась манія речей: їх тут тисячі, вони валяються всюди, вони витісняють людей, які вже самі не мають де стати і куди сісти, а мої батьки думають про те, де б їм поставити третій телевізор і куди втулити десятий набір посуду. Я не маю нічого проти купування нових речей, але чому цей процес не супроводжується процесом викидання старого мотлоху - оце для мене загадка. Так само як і фраза "може ще колись знадобиться".
Карочє, звикаю. Відчуваю, попереду мене ще чекає багато цікавого.
П.С. З іншого боку, завжди повний холодильник батьків і відсутність необхідності кожного разу щось в нього купляти - безперечний плюс спільного проживання.

Tags: переїзд
Current Location: батьківський дім
Current Mood: uncomfortable
Current Music: щось по радіо грає